Мовчить ріка, мовчать сині гори, мовчить небесна, голубінь. Так, бува, мовчить перед нами закрита книга. Але розгорнемо її, вчитаємось у рівні рядки літер — і вона відкриє допитливій людині хвилюючі таємниці буття, змусить поринути в темні гли­бини минувшини, сягнути думкою часів прийдешніх. Книга заговорить...

     Коли береш до рук книги Уласа Самчука — роман-епопею «Волинь» чи роман-спалах «Марія», чи трилогію «Ост», або ж роман «Чого не гоїть вогонь». — то до нас живословом промовляє українська національна історія

     Вже на зорі свого письменницького становлення він виробив собі програму - максимум і став літописцем свого українського народу, такої тяжкої і трагічної доби.

     Дехто із читачів гребує ознайомленням з біографічними даними того чи іншого художника слова. Але, на мою думку, саме звідси можна пізнати духовне єство людини, дізнатись про те, як ріс, зміцнювався, утворю­вався (іноді в чужому світі) письменницький талант.

     Отож Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 року в с. Дермань Рівненської області, в селянській родині. У книзі «Спомини і враження» митець так любовно мовив про отчий край: «Постають в уяві батьки, діди, рід, покоління, у цій землі їх коріння, у цьому повітрі їх дух, а тим самим і моє коріння, і мій дух. Я вирвався звідси і пішов у світ, але я тут побачив світ і пізнав його. Це та точка планети, що дала мені перше опертя з ембріону моєї матері і мого батька, з атома їх духа і тіла, щоб піз ніше я став частиною великого, видимого космосу, буття. І саме тому ця точка планети для мене така дорога» Не будемо переобтяжувати читачів хронологією життя і творчості нашого земляка, але назвемо основні віхи його громадського зростання.

     Сільська школа, Кременецька гімназія, покликання до війська в польську армію і дезертирство з неї, нелегальний перехід через кордон до Німеччини (1927 р.), вступ до Бреславського університету і закінчення навчання в Українському вільному університеті (Прага, 1929-1931 рр.) — все це скупі дані, але за ними — життя людини, сповнене тривог, поневірянь, праці...

     Разом із Євгеном Маланюком — одним з найвизначніших поетів української діаспори — був активним автором "Літературно-наукового вісника" (Львів). З початком Другої світової війни Улас Самчук з'явився в окупованому Львові, де доля судила стати йому редактором газети "Волинь" (яка, до речі, виходила в місті Рівне). Довелося йому побувати і на Східній Україні, де з великою жадібністю пізнавав "дивний" для нього світ. У повоєнні роки виступив одним із засновників нової літературної організації українських емігрантських письменників — Мистецького українського руху (на першому засіданні його обрано головою). 1947 року емігрував до Канади, прожив стражницьке життя і 9 липня 1987 року пішов із життя. Українські канадці віддали йому останню «закордонну пошану», поховавши поблизу Торонто. Хоча і це було несправедливо!

     Відомий літературознавець з діаспори Григорій Костюк зазначав: «Через недолю свого народу і своєї безталанної батьків­щини він ще юнаком опи­нився поза межами рідного; краю. Але, одірвавшись фізично від батьківщини, він духовно перебував з нею у повсякчасному нерозривному зв'язку. У чужо­му світі він ще глибше, ще болючіше відчував, бачив і переживав долю і воління рідного народу і коханого краю. Ідея батьківщини і рідного народу виповнювала вщерть його духовне єство, зміцнювала і утвер­джувала в чужому світі його письменницький талант.

     І він розцвів. у повному розумінні цього слова, ще на початку 30-х років, коли перед світом усім постала його "Волинь" — найвиз­начніше творче досягнення істинного волинянина.

     З трепетом у серці будете закарбовувати у свою пам'ять роман-меморіал "Марія", написаний 1933 року. Це перший твір-пам'ять української літератури про голодомор в Ук­раїні, голодомор, спрямований проти української нації, про страшний геноцид українства. І, безумовно, старі люди знають, що апогей винищення нас, як нації припадає саме на лютий 1933 року, коли було знищено понад 9 млн. наших співвітчизників .

     Хочете сповна дізнатись про життя українців у XX столітті, то прочитайте найоб'ємніший і найпанорамніший твір - трилогію «Ост». І том — "Морозів хутір" (1948 р.) в якому подано в правдивості події 1918-1919 рр.. другий роман — про долю України в Радянському Союзі, який називається "Темнота"

     «Втеча від себе» (1982 р.) ] — про життя мільйонів українців, котрих розсіяла , війна по всіх куточках зем ної кулі, про трагедію ре патріації українських юнаків і дівчат у середині 40-х ро­ків Доповненням до ''Волині" є роман (хоч його на зивають етапним серед літературознавців) «Чого не гоїть вогонь» (1959 р.) — про відкрите розп'яття України між двома хижаками, про трагедію не тільки українців — всіх цивілізованих людей в окупаційному і режимі, про стихійний зріст руху опору, (мається на увазі УПА).

     Слід зауважити і те, що у свій час кращими представниками українського суспільства вживалися заходи щодо висунення кан­дидатури Уласа Самчука на отримання за роман "Волинь" Нобелівської премії (як і В.Винниченка за "Сонячну машину"). Але, що є парадоксально, їхніх імен немає серед лауреатів. Та і не дивно, бо ми ще й нині не знаємо "все" і "вся" про "істинних українців"...

     20 лютого Улас Самчук святкував би свою чергову річницю з дня народження. На жаль, його сьогодні серед нас, живих, немає. Але у нашій пам'яті — народній пам'яті — це загальновиз­наний корифей української прози (белетристичної прози 30-х років).

     Шановні краяни! Прочитайте монументальні романи цього талановитого майстра слова і повністю погодитесь із словами моїми і судженнями відомого критика Степана Пінчука про роль і місце Уласа Самчука в історії української літератури:

     Серед майстрів української прози XX століття постать Уласа Самчука чи не найяскравіша і найсамобутніша... В тій галузі, яка для нього стала справою всього життя — в живописанні художнім словом сучасної йому української національної історії. — Самчук досяг щонайбільших вершин.

Валерій Вакульчик, учитель-філолог Бабинської СШ.