Улас Самчук (1905 —1987) — один з найвидатніших українських письменників двадцятого століття. За своє довге й многотрудне життя він створив цілу бібліотеку блискучої прози (романи, повісті й оповідання («Марія», «Гори говорять», «Кулак», «Юність Василя Шеремєти», «Морозів хутір», «Темнота», «Чого не гоїть огонь», «На твердій землі», «Віднайдений рай») і не менш талановитої публіцистики, зокрема — книги спогадів й есе «На білому коні» й «На коні вороному» та щоденник «П'ять по дванадцятій».

     Найвідоміший твір У. Самчука трилогія «Волинь» свого часу висувалася на здобуття Нобелівської премії.

     Вже один цей факт мав би викликати щирий інтерес і заслужену увагу як до самого письменника, так і до його багатющої літературної спадщини. Проте бути українським письменником — то, як сказав І. Франко, велике нещастя. Гіркі Каменяреві слова найбезпосередніше стосуються долі Уласа Самчука. Умер він далеко від батьківщини, проживши на Україні всього двадцять два роки. Решту життя звікував у Західній Європі та Канаді.

     Виходу своїх творів на Україні діждатися йому не судилося. Тільки перебудова повертає їх нашому народові.

     Повніше про життєвий і творчий шлях письменника «Дніпро» розповість в одно­му зі своїх номерів після публікації «Війни і революції» — одного з трьох романів трилогії «Волинь».

     Отже Улас Самчук повертається. Читаймо. Захоплюймось. Шануймо. Хоч би після смерті.

Микола Луків.