В службовому кабінеті, наглухо закривши двері. розмовляють дна інтелігентні приятелі.

     – Ти знаєш, — каже один з них, відкрию тобі таємницю. В Здовбиці є один чоловік, який має твори забороненого Уласа Самчука. Я прохав дати почитати «Волинь», але він відмовився.

     – Та ти що, — встряв в розмову його друг. — Навіщо тобі та «Волинь»? Знайдуть — клопотів не оберешся. Адже Самчук — український буржуазний письменник, націоналіст. А це означає, що на його твори накладено табу, па творчості поставлено хрест... (Діалог відбувся в Здолбунові па початку 80-х років).

     – Нещодавно прочитав «Волинь» Уласа Самчука. Чудовий твір, від якого дістав справжнє задоволення. Прекрасна мова. Я ніби заново пройшов стежками і дорогами рідного краю, зустрівся з цими людьми, з якими зустрічався Улас...

     Я визнав його як письменника дійсно непересічного, який заслужено претендував на Нобелівську премію... (З розмови, яка) в ідбулася цими днями).

     Улас Самчук повертається... Повертається до своїх земляків, з якими ділив радощі і тривоги , художніми творами вищої проби, спогадами вдячних нащадків...

     Прах письменника нині покоїться в далекому канадському місті Торонто. Але віриться, що душа його не перейшла в інші виміри, в інші світи. Бо не могла вона залишити край, де він народився і виріс, той Дермань, який став для нього центром центрів на планеті.

     Минулої неділі культурний і духовний центр області перемістився в Дермань Другий. Причина більш, ніж поважна: в місцевій десятирічці відкривають музей Уласа Самчука. Засвідчити шанобливе ставлення, палку любов до земляка приїхали рівненчани, здолбунівчани, тернопільчани, дубенчани.

     Не помилюсь, коли скажу: приїхали і прийшли ті, для яких духовність, національне відродження — непорожній звук. Це їх спосіб, зміст життя, це їх мислення. Бо, власне, не хлібом єдиним живе людина. А хліб насущний, і ковбаса багатьох.

     Сортів будуть в достатку тільки тоді, якщо зрозуміємо: ми, українці, не натовп, а нація. З віковими традиціями, багатющою культурою, талановитими прозаїками на зразок Уласа Самчука. Це він в особі України возвеличив кожного з нас на весь світ. Переконував словом, що ми талановиті, працьовиті, горді, нескорені...

     Урочистий мітинг ініціював голова Дерманської Другої сільської Ради Володимир Володимирович Лук'янчук. За тим слово тримали гості. Заступник голови обласної Ради народних депутатів Іван Степанович Кузьмюк відзначив, що зовсім не просто було відкрити музей. Але завдяки підтримці багатьох організацій (серед благодійіників — товариство "Волинь" з канадського міста Торонто. Рівненська міська управа, обласне об'єднання "Рівнеліс", Здолбунівське відділення Агропромбанку «Україна», районна Рада, родичка Уласа Самчука, жителька села Дермань Андрощук та інші) здійснилася мрія тисяч людей. Отож музею жити і процвітати па незалежність держави.

     Зворушив багатьох І емоційний, натхненний виступ письменника з Києва Степана Піпчука. Директор місцевої десятирічки Микола Артемович Семерик, мабуть, висловив думку багатьох.

     — Добре було б, якби ми змогли організувати перезахоронення останків Уласа Самчука. Він повинен спочивати вічним сном тут, на рідній землі.

     Голова районної Ради М. Є. Блащук, голова районного товариства «Просвіта» Антоніна Михайлівна Мельничук висловили сподівання, що минула неділя стане днем Дерманського Ренесансу. А щоб відродився Дермань, насамперед повинна відродитися Україна.

     Урочистий мітинг завершився богослужінням, з освяченням музею, яке здійснили отець Павло та диякон Василь в супроводі церковного хору села Уїздці. І це також символічно.

     Дермань. як відомо, і досі перебуває в пошуках істини: окремі його жителі остаточно перейшли па бік УПЦ Київського Патріархату, московського духовенства. Забуваючи при цьому пораду свого духовного батька Тараса Шевченка: «Обнімимося ж, брати мої».

     Огляд музею справив на численних відвідувачів приємне враження. Правда, його експозиція поки що не дуже насичена. Але це справа часу.

     Заключним акордом урочистого свята став концерт, який підготували в основному педагогічні працівники середньої загальньоосвітньої школи-інтернату та місцеві культпрацівники. Багатьох особливо схвилювали дві пісні про Дермань. Цікаво, що одну з них написав М. А. Семерик, іншу пісню написав і поклав слова па музику С. К. Кисілчук, житель Мізоча, пенсіонер. А вірш, який ми пропонуемо читачам, належить перу Юрія Галлабурди, колишнього жителя Дерманя Другого, нині, наукового працівника Київського інституту геології.

УЛАСУ САМЧУКУ

До свого Дерманя й Волині
Ти вперто йшов через літа...
Та ліг спочиті на чужині
— Дорога ж важка і крута,
В народ свій вірив до кінця
— І піднялась з колін Вкраїна.
Життя письменника й борця
Ти поєднав у воєдино.
На небосхилі України
Зоря тепер й Твоя сія,
І в серці кожної людини