Улас Самчук (1905 — 1987) і Євген Маланюж (1897 — 1968) — два велетні української екзильної літератури. Перший свого часу був гідним кандидатом на Нобелівську премію, другий — напевно бив умовах української державноста одержав. З огляду на те, що більшість читачів про Малаюока вже більш-менш вичерпно довідалася з пряшівського (Є. Маланюк. Земна Мадонна. Братислава — Пряшів — Лондон, 1991), львівського (впорядник Т. Салига, 1992), київського (з "Бібліотеки поета", 1992) та інших видань, скажемо тут лишень дещо про У. Самчука, який найповніше виявив себе як прозаїк журналіст і публіцист. Він народився в селянській сім'ї у селі Дермані на Волині, закінчив гімназію у Крем'янці, студіював на університеті в Бреславі, пізніше в Українському Вільному Університеті у Празі. Дебютував 1925 р. оповіданнями у варшавській "Духовній Бесіді", згодом друку­ вався в ЛНВ та інших західноукраїнських і еміграційних виданнях. Перша збірка його оповідань "Віднайдений рай" вийшла 1936 р. У часах другої світової війни він 1941 р. повернувся на Волинь, де до 1943-го редагував масову газету "Волинь". У 1944 — 48 рр. жив у Німеччині, де 1945 р. у Фюрті, разом з І. Багряним, Ю. Шерехом, В. Домонтовичем (Петровим) та ін., заснував МУР (Мистецький Український Рух) — літературно-мистецьке об'єднання української еміграції. Його першим головою був саме У. Самчук. МУР організував три з'їзди, кілька творчих конференцій і видав низку творів чільних письменників діаспори: І. Багряного, В. Барки, Д. Гуменної, Ю. Клена, В. Домонтовича, Ю. Косача, Т. Осьмачки, Я. Славутича, І. Костецького, С. Парфанович та ін.

     1948 р. У. Самчук від'їхав до Канади, де заснував 1954 р. Об'єднання Українських Письменників "Слово", яке охопило українську літературну еліту в діаспорі й видавало однойменний збірник їхніх творів.

     Самчука можна вважати літописцем національно-визвольних змагань України XX ст. Як сейсмограф, він оперативно відгукувався на всі найважливіші події своєї бурхливої доби. Те, що в цьому плані висловив Маланюк у поезії, словом високохудожньої прози сказав Самчук. Найвидатнішим його твором є трилогія "Волинь" (1932 — 1937). Це — сага його рідного краю, присвячена пробудженню молодого українського покоління, яке під проводом людей нового світогляду боролося за національне визволення українського народу.

     У своїх листах до Маланюка, з яким він був знайомий, здається, ще з Праги, Самчук пише про літературні справи (докінченім власних творів, критичні голоси про них тощо), але є в них також певна доза типічної емігрантської "жовчі", породженої не тільки невідрадним становищем, але й різного характеру чварами в еміграції, де кожне угруповання вважало спасенним лиш його шлях. Самчук під­ креслював право на "власне судження поза рямцями офіційних суджень" (лист від 31. 12. 63) і — віддаючи належне адресату — говорить із ним, як рівний із рівним. Те, що він бажає "заговорити з нашими побратимами в Києві на людській мові, поза рямцями Кремля" — свідчить про ті настрої певних кіл еміграції, що їх ви­ кликала "відлига" після смерті Сталіна. Цікава теж згадка про вечірку Мосендза (лист від 8. 3. 60) і болючі ремінісценції після власного ювілею (лист від 16. 5. 65). Згадана в листах Таня — дружина Самчука. Всі листи писані з Торонто, де тоді письменник проживав. Дослідники життя і творчости Маланюка й Самчука — кожний для себе — в цих листах щось знайдуть. У них є печать доби й середовища.

     Докладніше про МУР див.: Ю. Шерех. Українська еміграційна література в Европі 1945 - 1949 рр. // Овид. Буенос-Айрес, 1954. Ч. З - 6.

-----------------------------------------------------------

.1.

     Торонто, 11. 11. 58. Хороший Друже!

     Дуже мало маю часу, тому не писав. Докінчую і все не можу докінчити " Чого не гої ть...", ще треба чистити, але абсолютно бракує часу, бо за пару днів їду і хочу ї взяти рукопис з собою. Загально річ не зла, але сподіваюся знов ударів, особливо так званих елементів... Останнє знов "сильно" (в розумінні матюка) матючать мене всі заставки совєти аж у чотирьох органах преси. Це реакція на "Темноту" — я знав, але дарма. І тут один орган преси дослівно впав жертвою одного їх агента, що намагається зробити з мене "зрадника України " Феноменально!

     Але видержу! У суботу в Нью-Йорку буде Привітання від Тані!

Ваш Улас Самчук.

.2.

     Хороший Друже!

     Не встиг Вам вислати прощальної картки будучи в Нью Йорку, думав зустріну Вас ще десь в Мангетені, але не вийшло.

     Зрештою, може, я Вам і так вже там приївся. Гості пахнуть поки свіжі! Коли І Вітатимемо Вас знов тут у нас?

     Знаю, що маєте клопоти. І розумію. Який поет не має клопотів? І що б це було І життя, коли б воно давалось поетам даром? У мене їх безодня, а головне — як пошити останній вже том набридлого мені "Оста"? І як наситити неситу редьку проклятого безгрошев'я, щоб видержати ті довгі роки мандрівки по пустині Аравійській з моїми уявними людьми, яких вже давно, мабуть, нема...

     Читаю Ваші фейлетони у Віснику — прекрасні, особливо "Про польськость". Просто "не в глаз, а в брьовь", чи пак навпаки: "не в брьовь, а в глаз"... Що поляки?

     Як там наш Вовк? Чи ще живий?

     А що Вас не було на з'їзді — не біда! Там був Ваш дух! Хоча тіло десь блукало по Довгому острові і, мабуть, трохи сердилось. Чи не сердилось? Знаєте — все таки щось мусить бути — хай йому грець.

Улас Самчук

    .3.

     Торонто, 8. 3. 60. Хороший Друже!

     Мельдую слухняно, що Ваше доручення виконане.

     Вашими морозами мене не здивуєте, бо у нас кращі. Зима-варварка увірвалася і нас і лютує! Але сьогодні прекрасне сонце, коли дивитись на нього крізь вікно.

     Був на вечірці Мосендза, книжка його таки, мабуть, появиться і було знов пролито море відомих крокодилових сліз, але що це поможе людині, якій за життя вирізали всі легені і ребра і яка десь лежить в чужій землі можливо навіть без могили ось вже стільки років. Приречення поета бути переслідуваним навіть сльозами!

     А поза тим? Будні. Роблю пориви писати, але бракує пари. Таня, як завжди, тримається м'яко-героїчно. Вона гнучка, а тому не переможна! Пом'яніть нас у своїх молитвах! ...і хай Вас милує великий Тобі і батько його батька, — хай їх почастують хлібчиками ради крокодила, ті, що потрясають небом і землею — бог землі Таті і бог небес Ру!

     Напишіть щось, крім погоди, більше!

     Від Тані і мене привіти!

Улас Самчук

.4.

     Торонто, 1. 11. 60.

     Дорогий, мудрий Друже!

     Я дістав Вашого листа від Мироненка — йому ще не відписав, бо наша справа ще не вирішена і я не маю в руках потрібних і твердих аргументів. Усе надіюсь, що їх матиму... І тоді дам відповідь.

     Зачуваю, що Вам трапилась пригода. Добре, що хоч не дуже дошкульно! Наша модерна техніка вимагає виняткової обережності. Нью Йорк особливо вражливе місце на планеті під цим оглядом.

     Осінь. Наш садок повний бронзи, крови, сліз і бурі. Я пробую ожити для творчосте — пригадуючи екзальтовані дні моєї молодосте. Чомусь так було, що найбільше я відчував і переживав якраз під шелест опадаючого листя. ("Лесов таинственная сень с печальним шумом обнажалась").

     Десь на 18 ц. м. думаю бути в Нью Йорку. Отже, може, зустрінемось! Просто мушу з Вами говорити! Я зупинюсь, як звичайно, у Костюка.

     Таня тягне свою лямку, ми обоє чуємось гаразд, я інколи буваю на осінніх озерах, минулої неділі ми з Танею були на Сімко. Осінь була просто чудова. Тепер почалися ощі.

     Вітаємо Вас сердечно

Ваш Улас Самчук

.5.

     Торонто, 31. 12. 63.

     Дорогий, прекрасний Поете!

     Ваш лист мене дуже зворушив. Передовсім, від мене і Тані, щире співчуття з приводу смерте Вашої Дружини. Розумію глибину трагіки Вас, а з тим і нас усіх. Розумію Вашу самоту, Ваші нічні думи, Вашу тривогу.

     І саме попередній мій лист до Вас був продиктований розумінням цих справ і проблем. Ми несемо консеквенції за наші вірування, наші ідеали, наші погляди. Недавнє минуле дало нам разючий приклад в розпачі заблуканої людини, яка шукала не там (як казав Гоголь, на "найтемніших дорогах") розв'язки своїх правд. І за це вона сама себе покарала безладдям, кризами, вигнаннями, засланнями. Я є переконаний, що не тільки Ви в Нью Йорку, але й Хрущов у Москві має ті самі нічні думи і привиди, що і Ви. Він так само мечеться, щоб знайти розв'язку справи, якої не знайдено і якої нема, покищо, сили знати...

     Але мільйони людей думають і шукають. Чи вони знайдуть чи не знайдуть (правдоподібно — не знайдуть) чого шукають, але вони мають без сумніву добру волю і бажання знайте. Поза політикою, поза ідеологіями, поза арміями... Як люди до людей, як істоти, що можуть думати... До цих людських істот, що можуть думати, я дозволяю зачисляти також і себе.

     Мені здається, що нам — поетам, митцям — дуже личило б мати також свій погляд на світ і його явища. Не конче ототожнювати себе з вождями партій, ідео­логами, генеральними штабами. Маємо право на власне судження поза рямцями офіційних суджень і маємо право не БОЯТИСЯ цих суджень. Нам ніхто нічого не зробить такого, чого ми самі не хочемо, за винятком фізичної смерті. Ми повинні спробувати діяти, як люди, а не маріонетки, заражені ЗАБОБОНАМИ. Забобонами дуже чисельних Марксів, Леніних і т. д. А також імператорів і їх еманацій дик­ таторів...

     Я хотів, щоб ми змогли заговорити з нашими побратимами в Києві на людській мові, поза рямцями Кремля, навіть коли ця ідея виходить з Кремля. І коли вона не пасує нашим стратегам політики. І коли юна не популярна навіть у нас самих... Це не може нам пошкодити, це може нам тільки помогти... Одно порядне слово вар тіше за мільйон тих диких вигуків, якими ми обдаровуємо одні одних через той нещасний перелаз, який нам сотворили ідеології і хто зна які ще "геніяльні" видумки... Україна не може зробитися, коли не буде боронити її правду моральна сила великого напруження. Бо покищо ми не маємо і хто зна чи будемо мати (в часи атомових гвинтівок) якусь іншу силу. Але моральна сила е також дуже велика сила, якщо люди вміють нею орудувати.

     Вибачте за цю зухвалу філософію. Я не певен, чи Вам вона до смаку. Але для мене це неважно. Кажу те, що казати хочу і мушу. І не для того, щоб когось переконувати... Це вимога мого думання і мого інтелекту. І зазначаю підкреслено, що ці думки не мають нічого спільного з якими-будь "зміновіховств" типу Грушевського. Я ніколи не "вернуся" нікуди. Я піду лишень вперед тією самою дорогою, яку собі давно вибрав, лишень я хочу позбавитись страху і забобонів залежности від трафаретів і конформізму.

     Повний правдивої до Вас пошани

Улас Самчук

.6.

     Торонто, 16. 5. 65.

     Дорогий!

     Дякую за Ваші привітання з ювілеєм — вони не були використані публічно через спізнення (проти чого Ви, розуміється, не протестуєте) І все добре.

     Не добре лишень зі мною. Одразу після ювілею, я приняв фізичну, нічну роботу в одному з урядів, щоб рятуватися від матеріяльного краху. Ювілей, єпископи, достойники, нагороди, квіти, пишні слова — за винятком діла.

     Публіка, колеги, більшість організацій мене збойкотували. І по заслузі. Кожний має якісь до мене свої жалі і болі... Але тепер, коли я перейшов на статут замітача, я всі ті жалі і болі вирішив. Я прошу всіх, всіх, всіх — залишити мене, забути мене і це буде те є д й н е, чого я від усіх бажаю...

     Наші з Вами стосунки також від давна хворі... І я не розумію чому. Правдо­ подібно, це має загальний характер. Я також чимсь Вам завинив... Тим часом, ми не мусимо себе далі цим тероризувати. Будьмо здорові кожний на своєму місці і жиймо в мирі!

     З пошаною до Вас Улас Самчук

.7.

     Торонто, 23. 5. 65.

     Дорогий Друже!

     Ваш лист дуже прикметний: "Ви замітатимете тепер, а я замітав рр. 1949 — 52 — в час, коли ще був поетом на всі 100%. Ці роки не вернуться і я їх, навіть на тім світі, — не подарую"...

     Кому? І чи маєте сатисфакцію, що я буду також замітати? Ви були поетом на 100%, я є прозаїком на 100%... Коли я не спішив замітати до цього часу, це лиш

     тому, що не хотілось здавати позицій прозаїка... І те, що робив для цього я, міг робити кожний з нас — їздити, робити відчити... І коли б ми в цьому напрямку діяли всі разом та виявили солідарність — могли б собі помогти без замітання... Натомість, проти мене діяла сильна коаліція від Донцова до Косача — заздрість, цькування, замовчування, лукавство... Кому це помогло?

     Я пішов замітати, щоб позбутися всього того... І я ще ніколи не їв такого дешевого і спокійного хліба, як тепер... І не думаю нікому метатися за це... Маю ще десять років на замітання. Це гарна, шляхетна робота... Вона мене не понижує, а лишень понижує наше національне імення, бо ті що мені цю працю дали — здивовані поважно. Вони цю працю звикли давати лишень тим своїм людям, які вже нінащо нездалі. Мене ж весь час їм рекомендують, як "передового письменника", а всі наші газети пишуть мені дитерамби з приводу ювілею... Це те комічне. Але не моя теперішня праця... ;

     Між іншим, я нічого ні від кого не вимагаю, за винятком того, щоб ми зі собою не лукавили. Коли ми "друзі" будьмо друзі, коли ні — ні. Коли шануємо себе — шануймо, не шануємо — лишім один одного в спокою. Служити Богові і чортові одночасно годі, це Вам більше відомо, ніж мені... Бо я менший християнин, ніж Ви.

     Тим часом вітаю Вас.

Улас Самчук