...над самим Флегетоном ...веселенько заспіваєм.
Тарас Шевченко

     Уже півстоліття минуло від заснування МУРу. Скільки знаю, ніхто того не відзначав. Перегорнем календар наш і відзначмо 55. Яка, зрештою, різниця?

     За гідністю, функцією й вагою першим зустрічаємо Самчука, незмінного голову МУРу протягом усіх трьох років його існування. Без нього МУР був би немислимий, був би тільки невдалою спробою, сказати б, замахом "східняків", чи то пак "совєтів", узяти в свої руки провід усією еміграційною літературою й культурою. Він мусить бути першим у перегляді діячів МУРу ще й тому, що я йому боргую. Усі роки МУРу й перші після нього я був у найкращих стосунках з Уласом Олексійовичем (так ми всі до нього зверталися), але на моєму сумлінні тяжіло те, що, взявши на себе функцію систематичного оглядача літературної продукції тих років, я не міг нічого путнього написати про Самчукові твори тих років - "Юність Василя Шеремети", "Сонце з заходу" й "Ост". Я так нічого і не написав про "Сонце з заходу", а про інші два романи писавши, уникав літературних оцінок, обмежуючися на недорікуватих згадках про те, що це, мовляв, фрагменти літопису доби, й оминаючи питання літературного стилю та мистецької ваги. Особливої уваги Самчук надавав своєму "Остові". Це мала бути його "Война и мир", тут мала виявитися вся його історична концепція Сходу Европи й місця України там. Концепція ця була не складна. Майбутнє України він бачив у ставанні нової буржуазії з надр українського селянства. Первнем Росії й сходу Европи, Росією веденого, був хаос. Якщо постала могутня Росія, то це вона завдячувала, мовляв, тому, що її підтримали й розбудували сили нової української буржуазії. Тут у письменника сталася подвійна катастрофа. По-перше, такої буржуазії, а тим більше на службі радянської імперії, не було, її треба було вигадувати. По-друге, селянський син, Улас Олексійович поняття не мав про побут будь-якої східноєвропейської чи будь-якої буржуазії взагалі. Унаслідок, ці сторінки "Осту" стали автопародією, а роман не вів нікуди.

     Звідси походило моє уникання писати про Самчукові романи, навіть коли я писав про них - бо мусів, - я підписував свої статті своїм другим псевдонімом - Гр. Шевчук, якого вживав у своїх писаннях другорядної ваги. І я не включав цих статей до книжкових збірок. Самчук був загалом людиною толерантною до чужих поглядів. Але не тоді, коли йшлося про його історіософічну концепцію. Тут він був пророком, і горе тому, хто цього благовіщення не сприймав. Я певний, що він відчував мою позицію, хоч поки вона не була висловлена мною виразно, наші взаємини могли лишатися дружніми. Але раніше чи пізніше мусіло прийти до конфронтації, а це означало конфлікт. Сталося це вже геть пізніше, коли Самчук жив у Канаді, а я в Америці. Самчуиову творчість почали висувати на Нобелівську

     Перші два томи спогадів Юрія Шереха (Шевельова) заплановані виданням у 2000 році.
Подані два розділи друкуються тут із ласкавого дозволу видавця попередньо.