Це було десь числа 7-8 травня 1942 року в селі Кустині нинішнього Рівненського району, де мій батько тоді працював регентом при місцевій церкві. Прийшовши додому від подруги, я побачила, що біля хати стоять два ровери. Зрозуміла, що приїхали якісь чужі люди. Тут же їх і побачила — один високий, стрункий, симпатичний хлопець років 26 з голубими очима, другий — років 35, невисокого зросту. Мама, яка клопоталася біля самовара, попередила, що до тата приїхали Улас Самчук (той, що старший) та Мисечко з газети.

     Погода була чудова, все буяло життям, птахи заливалися щебетом. Я припала до вікна і з цікавістю спостерігала за гостями.

     Вони спочатку сиділи в саду на лавочці і тато читав їм свої вірші. Гості з захопленням слухали, емоційно схвалювали. Улас Самчук запропонував татові відібрати деякі найбільш патріотичні вірші, і серед них обов'язково вірш ''Маніфестація", для опублікування їх у газеті "Волинь".

     "Далі розмова йшла за чаєм з варенням. Говорили про газету, про політичну ситуацію в Україні, про арешти серед патріотів-українців.

     Мій батько — Христофор Блонський — тоді не дав своїх віршів до друку і постарався пояснити гостям, чому саме. Казав, що не відчуває України незалежної, а після арешту Степана Бандери взагалі не вірить німцям.

     Розмова була довгою, відвертою, щирою. Потім тато провів тих гостей на шлях. Через декілька місяців Мисечко ще раз приїжджав у село, коли тато приймав сан священика.

     Пізніше тато не раз згадував про оті відвідини. А вечора ми вголос читав нам Самчукову книгу "Марія".

     м. Рівне.