Дістав листа від Дмитра Андрієвського з Брюсселю. Це другий лист від нього в тій самій справі — переклад ..Волині" на французьку мову. В першому листі він пише, що одно бельгійське видавництво задумало видати серію східньо-европейських авторів: грузинських, вірменських, українських, польських, литовських. Мене запитано на початку року, кого би я порадив. Я вказав на Вас і Вашу ,,Волинь". Скоро по тому я виїхав на три місяці до Лондону. За той час книгу дано перекладати одному українцеві. По повороті до Бельгії мене прохано зв'язатися з Вами і умовитись про видання. То забрало нам кілька місяців.

     За той час згаданий українець маринував книгу кілька тижнів і переложив лише 50 ст. Книга спізнилась і мене попрошено, щоби я довів той переклад до пуття.

     Отже я сів і викінчив переклад. Коли, по одержанню Вашого уповноваження, щоправда в формі неофіційній, я став говорити про гонорар, то редактор мені сказав, що ціла імпреза є ризиком, ба не знати, як книги підуть. А тому інші автори відмовились від гонорару . . . Доперва коли дійде до другого видання, тоді можна говорити про якісь десять відсотків. У відповідь на це, я не сказав ні так, ні, не маючи права ані заборонити видання і не дати свою згоду. Поправді, я сам не знаю, що думає видавництво, випускаючи ту книгу, коли б Ви захотіли протестувати. Думаю, що коли книга піде, тоді легче буде щось добитись.

     Мушу сказати, що книга по-французькому виходить дуже гарно. Редактор захвалює її і думає, що вона матиме успіх. Більше того, він жалує, що вона не буде першою, бо ми з нею спізнилися. З того виходить, що з тих семи чи восьми авторів, які вже готові (два грузинські, один вірменський, один український, один польський і один лотиський) Ваша буде чи не найкраща, найбільш приваблююча. Я сам, перекладаючи її, мав велику приємність і наново пережив пригоди і жалі та радості Володька. Коли направду вона матиме успіх, тоді я сідаю за другу книгу". . .

     У останньому листі, Андрієвський повторяє і каже, що книга давно переложена і здана до друку ще в жовтні місяці . ,,щонайменше, мій знайомий запевняє, що книга друкується і вийде одною з перших в передбаченій серії романів". ,,Я до тепер не був в контакті з видавництвом, ба навіть зі стилістом". . . Пише, що видання книг тепер стоїть на низькому поземі, видавництва банкротують і скорочують свою працю.

     ..Цікавить мене Ваш новий твір. Хочу вірити, що він відіб'є правильно і експресивно трагічне положення наших людей під німцями". . . „Нічого не пишете про Ваші перспективи виїзду за море. Це мене не дивує, бо здаю собі справу, що то річ не легка і можливості виїзду, здається, замість збільшуватись, скорше зменшуються. А в тім я можу помилятися. Чи не пробували Ви висилати Ваші книги до Канади для перевидання. Я в наступному листі запитаю, чи не хотіли би там мати ,,Волинь" і наколи Ви її Іде не вислали туди, можливо, що я те зроблю. З правдивою пошаною до Вас, Дм. Ан дрієвський". . .

     Перед тим, минулої суботи, я був у Гартманів, на ад­ресу яких скеровано всю нашу пошту. Там зібралась громада цікавих людей німців і ми багато з ними розмовляли на тему сучасної політики. Я дістав пачку листів і між ними перший лист з Аргентини, з Буенос Айресу від Євгена Онацького.

     ,,3 вересня 1947. Вельмиповажний і дорогий Пане Самчук! Отримав вчора, як редактор ,,Нашого Клича". два числа ..Укр. Вістей" з додатком ,,Літературного зошита" ч. 4-5 з Вашою статтею „Нерви". Цю статтю пере­ друкую в Н. Кличі. Не знаю, чи вій до Вас доходить: ми шлемо один примірник на редакцію „Вістей". Коли б Ви хотіли, могли б слати один і для Вас спеціяльно. В ньому з'явилася вже Ваша стаття „Розмова з хоробрими", а в цьому числі, що виходить завтра, буде „Тим, що не хочуть". Все це дуже гарні й потрібні речі. Передрукую я, мабуть, і Вашу сильветку про Коновальця, що у «Вістях». В Н. Кличі з мого могли б читати „В Вавилонському полоні" — спомини, що вийдуть окре­ мою книжечкою; уривки з моєї „Енциклопедії символів, обрядів та вірувань українського народу", — символи та коротенькі нариси зі ..Школи життя", які я пізніше хочу теж зібрати в окрему книжку. Я тут не тільки редаґую часопис, але й пишу (або бодай — пе реписую) його. Наша колонія тут страшенно некультурна і темна, — інтелігенції дуже мало — який деся­ ток інженерів та маса так знеохотила їх своїми плітками та наклепами, що вони не беруть участи в громадському житті: Буяє „угерівщина", представлена кількома особ­ няками, але без всякого морального стриму і без волосся на язику. На 120,000 масу тільки яких 3,000 належить до національних організацій. Наш Клич має тільки 700 передплатників, а тиражу 1200. Отже видання — цілком дефіцитне. Маю надію, що за рік підуть справи краще, але покищо стан не веселий. Саме цими днями відбувся тут український комуністичний з'їзд, і Перон сказав, а радіо повторило, що головне джерело комунізму в Аргентині, це деякі українські організації. Це не витворює сприятливих умов для допущення сюди більшої кількості! наших емігрантів . .. Яких 40,000 взяли були совітські пашпорти (відмовляючись навіть від аргентинського громадянства!), щоб вернутися на „родіну"! Неймовірне, але правда. . . Пришліть мені попередні числа Вашого „Літературного Зошиту". Буду вель­ ми вдячни. Ваш щиро, Євг. Онацький". Приписка збоку: „Писати мені можете, або на адресу Н. Клича, Буенос-Айрес".