До цього додає думок Віктор Петров, з яким Маланюк недавно бачився в Регснсбурзі:

     «20.ХІ.46. Дорогий Уласе Олексієвичу! Стаття в рукопис)' й стаття в друкові — різні речі. Одна справляє одне враження й та сама, коли її читаєш на шпальтах часопису, лишає при читанні зовсім інше. Тим то не прийміть мою статтю ні в суд ні в осужденіє, але в отпущеніє гріхів і в жизнь вічную.

     Я хотів би, щоб Ви були певні, що я хотів, пишучи мою статтю, підкреслити, що я був і лишаюсь великим прихильником Вашого журналістичпого таланту, бо я вважаю, що Ваші фейлетони репрезентують обдаровання світової слави і світового резонансу. Ми занадто скромні, а скромність на арені світових змагань не сприяє тому, щоб належне займало належне місце. Ваш талант, як журналіста, повинен знайти собі місце не лишень на сторінках наших часописів, але і на теренах далеко ширших.

     Я ношусь з думкою про видання журналу чужою мовою, насамперед німецькою тут в Німеччині. Я вже з Вами говорив про те, що Ваші ессеї «В світі руїни й занепаду» повинні були б з'явитися в Америці англійською мовою. Я гадаю, що коли б пощастило почати видання тут в Німеччині, німецькою мовою, то Вашим ессеям повинно належати перше й почесне місце.

     Я не думаю, що видання подібного журналу, річ нереальна. Навпаки, я сподіваюсь, що може бути найбільш реальною справою з усіх, які тільки можливі. Потрібна лише певна наполегливість і мінімальна акція. Ми надто довго варилися в власному соку і надто дихаємо вже видиханим повітрям, щоб не почувати потреби вийти на свіже повітря.

     Як Вам здається ця ідея і щоб Ви радили в цьому відношенню зробити?

     Щодо МУРу, то песимістичні думки, як і у Вас, у мене з'являються, але думаю, що на сьогодні тут має діяти інерція і, за інерцією, МУР мусить існувати, бо маленькі бурі, які зчиняються в шклянці води, нікому й нічому не шкодять, а репрезентація і зокрема організування й організаційність, при наших майбутніх пересуваннях, річ аж надто потрібна. Зі щирою до Вас пошаною, — В. Петров. Прошу передати мій сердечний привіт Вашій Дружині. В.П.". .".

     23 грудня. Досить скучний день. Рано ходили з Григорієм Олександровичем і маленьким Тодьом до лісу, бавились снігом, сміялися. Дуже мале дитя, але дуже велика дружба.

     Учора лист від Д. Дорошенка:

     „Високоповажаний Удасе Олексієвичу! Офіційний лист, який Ви одержали, має справді лиш формальний характер, такі листи були розіслані по різних літературних, мистецьких І наукових установах, з якими має діло Відділ Культури і Освіти ЦПУЕ. Певна річ, засилати списки, та ще й розкривати псевдоніми, нема пильної потреби. Взагалі то до списків, які від нас вимагають заокеанські земляки, або які ми самі з власної волі їм засилаємо, справа стоїть так. як Ви пишете: вони там лежать по архівах без ужитку. Та, по правді кажучи, вони там не мають і потрібного апарату, і нема кому навіть на листи відповідати. Це знаю, між іншим, від мого давнього приятеля А. Білопольського, тепер голо­ви Укр. Допомогового К-ту в Буенос-Айресі. Він писав, що не має фізичної змоги навіть читати всі листи, а не те, щоб відповідати.

     А як діло з Вашим переїздом до Америки? Ви пишете, що маєте афідевіт до Спол. Штатів. Я теж маю афідевіт — до Канади, але що з того? На його те не дають візи. Тимчасом нам з Наталією Михайлівною, допіка ють хвороби: Н. М. десять день лежала в лікарні, а тепер уже з місяць вдома, і я мушу її доглядати. А тут Іде сам застудився і вже ось тиждень сиджу в хаті. Взагалі почуваю, що дуже підтоптався і, як що зима буде сувора, так як оце настала, то хто його знає, чи й переживу її.

     Бувайте здоровенькі! Н. М. з свого ,,одра залізшії", віта" Вас. Ваш Д. Дорошенко". . .

     Не лист -- розпука. Сильна він був людина, багатю­ ща біографія діла, видатний діяч ще до Першої війни, величезна постать часів революції, видатний науковець наук історичних, довголітнії! ректор Наукового Інституту в Берліні і, як казали, золотоуст на кафедрі Вільного Українського Університету в Празі. Ми з ним знайомі ще з Берліну, з часів мого юнацтва 1929 року, зійшлися ближче у Празі, були близькі з Наталією Михайлівною і от аж тепер, і от аж тут... У цих таборах. А куди далі? Кана­ да? Що буде там, з його інтелектом і його стажем, робити між фермерами та людьми „бизнесу"? . . . Один з останніх старої гвардії діячів відродження.