Давно, ще від Львова 1943 року, з ним не бачились, листувалися коли ми були в Люденбургу сорок четвертого року. У нього також нерви. Ось його нота:

     „Дорогий Друже! Не приїхав, я мав перерву в гімназії (він викладає математику в таборовій гімназії в Регенсбурзі. У. С.) і мусів відпочити в лісі — дуже коротко. А тепер у мене повно знервовань і турбот, бо, здається, має прибути родина ... Але не знаю в який спосіб. І той ,,спосіб" мене найбільше гризе (у мене зле з серцем).

     Маю до Вас прохання: подбайте для мене „запрошення" з-за океану. З родиною (Богуміла і Платон, 11 літ). Цим мене дуже зобов'яжете. Також, вітайте милого п. Ігоря (він має також зв'язки з єпископом Теодорови чем), нагадайте йому про мене і родину.

     Нерви — вже на границі. Дещо працював, так що відпочинок мусить бути. Нічого не пишу півтора року — не можу. Отже суспільство (пожалься Боже), коли воно в теорії існує, мусить мені раз в житті прийти з поміччю. Коли б Ви "могли заскочити коли-будь, то не забудьте пошукати мене. (Гімназія). Туди і пишіть. Вітайте дружину п. Олега і попросіть її вибачення, що не писав. Міцно стискаю руку, Є. Маланюк."

     У широкому світі алярми . . . Комуністи в наступі. У Франції Торсе ось-ось може стати головою уряду. В Америці страйки шахтарів, Молотов, в Об'єднаних Націях, великодушно вимагає, щоб західні атланти звільнили пев­ ні країни заходу, але це не стосується підсовєтської зони... Розуміється. Що наше — наше, що ж ваше, це те дискусія.

     22 листопада. Писав і ще писав. Дістав листи від Ма ланюка, Петрова і інших колег. Маланюк глаголе:

     19.XI.46. Любий Друже! І от знову я при домашніх пенатах, а та доба, що провів з Вами і друзями, видається мені сном.

     Хліб Ваш їв іще кілька днів, яблука те досі доїдаю,
а риба - ....... чекає на т. зв. чорний день.

     Велика шкода, що ми справді є ,,в розсіянні сущі". Оце сьогодні спіткав (випадково!) Петрова, провели з ним дві години різних ,,справунків'' (які він полагоджував), отже майже не говорили, і так попрощались . . . А потім знову школа, хамство, біль і самота, та така самота, що коли б хтось надсорокував її, то певно волів би найгірше від неї.

     Все таки, в тім факті, що ми не ,,зосереджені" в однім пункті (а це її було теоретично можливе), є якийсь елемент нашої нещасної вдачі, що, як казав колись Павлик, змушує земляка утікати від диму в вагоні для куря щих і ні разу не закурити. Та ж при певнім мінімумі дбання за вигоди, могли ми чудово поселитися в якійсь гірській околиці і, справді, роздмухати духовну ватру, що гріла б нас грішних, та щось би і освітлювала серед рідної пітьми.

     Не забувайте хоч в листах!

     Вітайте Пані, Юрія й Подоляка, та, як будуть „кар точки" („ми знялись на карточку"), то надішліть.

     Осінь глибока. Також в тілі (вже не кажу про „душу").

     "Міцно обіймаю, Є. Маланюк. П. С. В лютім — 50-річчя з дня смерті Куліша". . .